Дни, словно стая, пролетают
Летят над грешной головой,
Они при этом вряд ли знают,
Кому они несут покой,
Кому - войну или несчастье,
Кому-то радость и цветы,
Кому они подарят счастье,
Кому - разбитые мечты.
А дни летят, и кто-то верит
В условность этих бренных дней,
Кто не считает уж потери,
Как пролетевших голубей,
А кто-то борется со смыслом,
Живя бесцельные года,
И пролетают его мысли
Как дни, что канут в никуда.
Смотри, чудак, чем день наполнен,
Куда течёт твоя река,
Надеюсь, ты при этом помнишь,
Что был несчастлив не всегда?
Что и тебя любила радость,
И не напрасен был твой труд,
Твоя грядущая награда
За то, что ты страдаешь тут.
И то, что ты себя не видишь,
Не понимаешь никогда,
Живёшь не в самом лучшем виде,
Не для того, не для себя,
Не важно по-большому счёту,
Есть Тот, Кто это всё создал,
И будь всегда готов к отчёту -
А как хотел? Чего ты ждал?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
